Стависька Зоя Михайлівна
25 листівок у колекції · роки видання: 1968–1991 · Шукати серед них
Зоя Михайлівна Стависька (1938, Київ — 2005) — українська художниця декоративно-прикладного мистецтва, майстриня підлакового розпису, мініатюрного живопису та фініфті, авторка художніх і вітальних листівок. Із 1977 року мала звання народного майстра декоративно-прикладного мистецтва.
Народилася в Києві в родині, тісно пов'язаній із мистецьким середовищем. Її брат Ізяслав Стависький згодом став режисером Київської кіностудії науково-популярних фільмів. Важливий вплив на формування художніх зацікавлень Зої мала також художниця Т. П. Жаспар, яка після повернення з еміграції певний час мешкала в будинку Ставиських. У гостинному домі її матері, Белли Овсіївни, часто збиралися студенти Київського художнього інституту. У родині зберігалися портрети Зої, виконані Петром Беленком, Т. П. Жаспар і Тетяною Яблонською.
У 1956 році, після закінчення київської середньої школи № 91, почала працювати художницею в артілі «Художпром». У 1959 році за рекомендацією головної художниці артілі Е. М. Дмитрієвої вступила на вечірнє відділення Київського училища прикладного мистецтва, яке закінчила 1963 року. Керівником її дипломної роботи був Дмитро Головко. Серед викладачів — Ніна Рапай, Олександр Дубовик, А. Я. Начар'ян і П. І. Глущенко.
Після завершення навчання продовжила працювати художницею з розпису на підприємстві «Художпром», яке 1960 року було реорганізоване у фабрику, а 1968 року — у фабрику сувенірно-подарункових виробів Міністерства місцевої промисловості УРСР.
У 1970 році перейшла до експериментальної лабораторії фабрики, де займалася розробленням нових зразків підлакового розпису, мініатюрного живопису та фініфті. Протягом 1980–1985 років створила понад 200 авторських малюнків для сувенірної продукції трьох цехів підприємства. За наведеними біографічними відомостями, 1983 року майже половину продукції фабрики випускали за її зразками. Стависька також навчала інших майстрів техніки підлакового розпису, передавши професійні навички понад 130 художникам.
У 1977 році отримала звання народного майстра декоративно-прикладного мистецтва та увійшла до складу Республіканської художньої ради Міністерства місцевої промисловості УРСР.
Важливе місце у творчості Зої Стависької посідала художня листівка. Її відомі листівкові роботи охоплюють період щонайменше від 1968 до 1991 року. Вони виходили у київських видавництвах «Мистецтво» й «Радянська Україна», а також у московських видавництвах «Искусство», «Панорама» та «Правда».
Тематика листівкової графіки художниці була різноманітною. Вона створювала привітання до календарних свят, зокрема 8 Березня, Першотравня та Нового року, а також листівки до дня народження, весільні запрошення й універсальні святкові композиції. У її роботах використовувалися рослинні орнаменти, квіткові мотиви, декоративні зображення птахів та інші елементи народного мистецтва.
Особливості листівкової творчості Стависької тісно пов'язані з її основною професією — декоративним розписом. Досвід створення мініатюрних композицій для сувенірних виробів був близьким до завдань художньої листівки, де важливими є виразність силуету, чіткість орнаменту, продумане поєднання кольорів і композиційна завершеність невеликого зображення.
Помітне місце в її графіці посідали мотиви українського народного декоративного мистецтва, зокрема квіткові композиції в традиціях петриківського розпису. Завдяки масовому друку такі роботи знайомили широку аудиторію з художньою мовою українського декоративного мистецтва.
Відомі також листівки, створені Зоєю Ставиською спільно з художником Лазарєвим. Це свідчить про наявність у її видавничій практиці колективних творчих проєктів.
Її листівкова графіка здобула міжнародне представлення: роботи художниці експонувалися на виставках листівок у Москві 1983 року та Болгарії 1985 року.
Зоя Стависька брала участь у виставках творів київських художниць у 1967, 1972, 1973 та 1978 роках, а також у численних республіканських тематичних виставках упродовж 1967–1997 років. У 1982 році, під час підготовки до святкування 1500-річчя Києва, брала участь у розписі одного із залів Музею історії міста Києва.
У березні–квітні 1986 року на фабриці сувенірно-подарункових виробів відбулася виставка її авторських робіт. Її успіх став підставою для організації персональної виставки в павільйоні народних художніх промислів ВДНГ України у травні–червні того ж року. В експозиції було представлено понад 200 творів підлакового розпису та мініатюрного живопису.
Творчість Зої Стависької поєднувала традиції українського декоративного мистецтва з потребами промислового художнього виробництва. Її авторські розробки використовувалися для масового випуску сувенірної продукції, а листівки стали ще одним способом поширення декоративної графіки серед широкого кола глядачів.
Значення її філокартичної спадщини полягає насамперед у перенесенні прийомів народного декоративного розпису в малу друковану графіку. Листівки Стависької є характерними зразками українського вітального мистецтва другої половини XX століття та відображають багаторічну діяльність художниці на перетині декоративно-прикладного мистецтва й поліграфії.
