Лопата Василь Іванович
10 листівок у колекції · роки видання: 2006–2010 · Шукати серед них
Василь Іванович Лопата (28 квітня 1941, село Нова Басань, Чернігівська область — 18 вересня 2025, Сан-Франциско, США) — український художник-графік, живописець, книжковий ілюстратор, майстер екслібриса та письменник. Один із творців художнього оформлення перших банкнот незалежної України. Заслужений художник України (1979), народний художник України (2001), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1993). Член Національної спілки художників України з 1971 року та Національної спілки письменників України з 2006 року.
Народився в селянській родині на Чернігівщині. Його батько, Іван Миколайович Лопата, очолював місцевий будинок культури, мав здібності до акторського мистецтва, співу та малювання, самостійно створював театральні декорації. У 1942 році загинув під Сталінградом. Мати, Ганна Антонівна Лопата (Кучерина), самотужки виховувала двох синів. Важливу роль у формуванні особистості майбутнього художника відіграла його бабуся Наталя Остапівна Лопата.
Малювати Василь почав ще в ранньому дитинстві. В автобіографічних спогадах він розповідав, як одного разу намалював вершника на щойно побіленій печі. Мати спочатку не оцінила такого прояву творчості, проте згодом зрозуміла, наскільки серйозним було захоплення сина малюванням.
У 1948 році розпочав навчання в Новобасанській середній школі. Попри бажання здобути художню освіту, 1955 року за наполяганням дядька вступив до Майнівського зоотехнічного технікуму. Закінчив його 1959 року з відзнакою, але працювати за отриманою спеціальністю не прагнув. Увесь вільний час присвячував малюванню та підготовці до вступу в художній навчальний заклад.
У 1959 році став студентом Київського училища декоративного і прикладного мистецтва. Навчання перервала військова служба, на яку його призвали 1961 року. Навіть в армії Лопата продовжував малювати, зокрема створював портрети товаришів по службі.
Після демобілізації вступив до Київського державного художнього інституту, де впродовж 1964–1970 років навчався на графічному факультеті в майстерні книжкової графіки професора Василя Касіяна. Дипломною роботою художника став цикл дереворитів за мотивами українських народних дум. У 1970–1972 роках удосконалював майстерність у творчих майстернях Академії мистецтв СРСР у Києві під керівництвом Михайла Дерегуса.
Від кінця 1960-х років Василь Лопата брав участь у художніх виставках. Основними напрямами його творчості стали книжкова та станкова графіка, згодом також живопис. Особливе місце в доробку митця посідали дереворит, або ксилографія, та ліногравюра. Його графічним творам властиві виразний контраст чорного й білого, ритмічність композиції, увага до орнаменту та образної символіки. У своїй творчості він звертався до традицій української народної культури, стародруків, історичної гравюри та книжкового мистецтва.
Однією з головних сфер діяльності Василя Лопати стало ілюстрування літературних творів. У 1971 році для видавництва «Веселка» він виконав ксилографії до роману Василя Шевчука «Побратими». Серед інших помітних робіт — ілюстрації до «Каменярів» Івана Франка, «Прапороносців» і «Таврії» Олеся Гончара, «Полтави» Олександра Пушкіна, «Українських балад», українських народних казок, «Слова о полку Ігоревім», творів Миколи Гоголя та Ліни Костенко.
Особливе місце в його творчості посідала Шевченкіана. Художник створив численні графічні інтерпретації творів Тараса Шевченка, портрети поета та екслібриси на шевченківську тематику. За ілюстрації до «Кобзаря» Василь Лопата 1993 року був удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка.
Важливим напрямом творчості митця стало мистецтво екслібриса — малого графічного твору, що традиційно використовується як знак власника книги. Василь Лопата створював книжкові знаки, у яких поєднував портретні образи, літературні мотиви, історичну символіку та декоративні композиції. Його майстерність у цій галузі здобула міжнародне визнання: 1989 року художник отримав першу премію на міжнародному конкурсі екслібриса в Лондоні.
Твори Василя Лопати відтворювалися також у виданнях малих друкованих форм. Зокрема, 1989 року в Києві в серії «Майстри книжкових знаків України» було випущено комплект із 11 листівок із кольоровими екслібрисами художника та супровідною брошурою. Це видання стало прикладом представлення авторської книжкової графіки у форматі колекційних художніх листівок.
Окреме місце у філокартичній спадщині Василя Лопати посідають різдвяні та великодні вітальні листівки. У його святковій графіці поєднувалися християнські образи, українські народні звичаї та традиції декоративного мистецтва. Художник звертався до сюжетів Різдва Христового, колядування, Великодня, використовуючи образи Богородиці з Немовлям, колядників, різдвяної зірки, писанок і традиційної української церковної архітектури.
У 2006–2007 роках твори Василя Лопати використовувалися для оформлення різдвяних і великодніх листівок видавництва «Марка України». Ці видання продовжували традицію української святкової листівки, у якій релігійна тематика тісно перепліталася з народною культурою. Для творчості Лопати характерне звернення не лише до біблійних образів, а й до живої народної обрядовості — колядників у традиційному вбранні, святкових процесій, зимових сільських краєвидів. Завдяки цьому його листівкова графіка мала виразний національний характер.
Художні композиції Василя Лопати використовувалися також у друкованій продукції культурних установ. Зокрема, його різдвяна графіка була відтворена на запрошенні до виставки «Мистецької рамарні» 2010–2011 років. Таким чином, його твори знаходили застосування не лише у звичайних вітальних листівках, а й у виставкових та мистецьких виданнях.
Творчість художника була відома й українській діаспорі. Його роботи відтворювалися на святкових листівках, пов'язаних з українськими культурними осередками за кордоном. Серед таких видань — великодня листівка Українського національного музею в Чикаго, а також різдвяна листівка, надрукована друкарнею Дарії Баран у Канаді. Це свідчить про поширення його графіки за межами України та її використання для збереження українських різдвяних і великодніх традицій у середовищі діаспори.
Поряд із книжковою та листівковою графікою Василь Лопата працював над великими тематичними серіями, присвяченими історії України, її культурі та духовній спадщині. Серед них — «Поезія Лесі Українки», «Життя і творчість Григорія Сковороди», «Сільські будні», «Київські і Галицькі митрополити», «Українські святі», «Хресний шлях України». Значне місце в його доробку займали історичні портрети, релігійні композиції, образи українського козацтва та сюжети народних переказів.
На початку 1990-х років Василь Лопата долучився до створення художнього оформлення національної валюти незалежної України. Разом із Борисом Максимовим працював над дизайном перших українських гривень. Лопаті належали портретні зображення історичних діячів, пам'яток архітектури та пейзажні композиції, використані в оформленні банкнот. Ця робота стала одним із найвідоміших досягнень художника поза книжковою графікою. Він також брав участь у художньому оформленні українських паспортів на початку 1990-х років.
У 1990-х роках у творчості митця посилилася зацікавленість релігійними та філософськими темами. Він створював живописні композиції на біблійні сюжети, портрети церковних діячів, пейзажі України. Важливим джерелом натхнення залишалися спогади про рідну Чернігівщину, її природу та сільське життя.
Василь Лопата багато подорожував, відвідував країни Європи, Азії та Північної Америки. Його персональні виставки проходили в Києві, Чернігові, Каневі та інших містах України, а також за кордоном. Роботи художника представлені в українських музейних зібраннях, зокрема в Національному художньому музеї України, а також у Бібліотеці Конгресу США, Українському музеї в Нью-Йорку, музейних і приватних колекціях інших країн.
Окремою сторінкою його діяльності стала літературна творчість. Василь Лопата написав і проілюстрував книжку «Надії та розчарування, або Метаморфози гривні» (2000), присвячену історії створення українських грошей, а також автобіографічні прозові твори «Десь на дні мого серця» (2001), «Дорогу свою покажи мені, Господи» (2005) та «Кажу, як на сповіді» (2011). У цих книжках він звертався до власного життєвого досвіду, спогадів про дитинство, творчий шлях і пережиті історичні події.
Митець був відзначений численними українськими та міжнародними нагородами, серед яких літературна премія імені Олеся Гончара та літературно-мистецька премія імені Лесі Українки (2008).
Останні роки життя Василь Лопата провів із родиною в американському місті Сан-Франциско, де помер 18 вересня 2025 року у віці 84 років.
Творча спадщина Василя Лопати охоплює книжкову і станкову графіку, живопис, екслібриси, художні листівки та літературні твори. Його роботи поєднують українські народні традиції, історичну пам'ять і християнську символіку. Особливе місце серед них посідає святкова листівкова графіка, завдяки якій образи українського Різдва та Великодня набули поширення як в Україні, так і серед українських громад за кордоном.





