Кудряшова Клавдія Андріївна
36 листівок у колекції · роки видання: 1954–1989 · Шукати серед них
Клавдія Андріївна Кудряшова (народилася 8 жовтня 1927 року в селі Скати, нині Курганська область, Росія) — українська художниця-графік, майстриня плаката, книжкової та станкової графіки. Лауреатка премії імені Василя Касіяна (1979), численних республіканських і всесоюзних конкурсів, членкиня Спілки художників України з 1956 року.
Дівоче прізвище художниці — Доможирова. У 1949 році під час навчання у Львові вона познайомилася з майбутнім чоловіком, Євгеном Кудряшовим. Обоє навчалися у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва, а після четвертого курсу перевелися на графічний факультет Київського художнього інституту, де продовжили освіту в майстерні професора Василя Касіяна. Серед їхніх викладачів був також Федір Самусєв. Закінчивши інститут 1953 року, подружжя залишилося в Києві й присвятило себе графічному мистецтву.
Ще під час навчання Клавдія Кудряшова почала співпрацювати з видавництвами. Упродовж 1952–1990 років працювала над художнім оформленням видань для «Мистецтва», «Вищої школи», «Держполітвидаву» та «Агітплаката». Створювала політичні й соціальні плакати, книжкові ілюстрації, обкладинки, буклети, поштові листівки та навчальні посібники. Серед оформлених нею книжок — повість Аркадія Гайдара «Чук і Гек» (1987) та посібник «Дітям про мистецтво» (1989).
Перші плакати Кудряшови створювали спільно, але згодом кожен виробив власну художню манеру. На відміну від чоловіка, який тяжів до гострої політичної сатири, Клавдія Андріївна віддавала перевагу ліричним і життєствердним сюжетам. У її творчості особливе місце посідали теми материнства, дитинства, миру, дружби народів і краси рідної землі. Роботи вирізнялися ретельним опрацюванням деталей, гармонійним колоритом, м'якістю образів і виразною декоративністю.
Художниця стала однією з тих, хто формував характерну візуальну мову радянського плаката. Її образи дівчат у національному вбранні, з колосками, вінками та хустками набули широкого поширення. Особливо відомою була серія, присвячена союзним республікам. Зображення переносили на великі транспаранти, якими під час свят прикрашали будівлі Київської консерваторії та Головпоштамту. Через такі замовлення колеги жартома називали художницю фахівчинею з міжнародних питань.
Однією з найвідоміших її робіт став плакат «Слався, земле врожайна!» (1962), присвячений сільськогосподарській праці. Його наклад сягнув 500 тисяч примірників — надзвичайно великої кількості навіть для того часу, коли звичайні тиражі становили 30–40 тисяч. Зображення набуло такої популярності, що його відтворювали навіть на декоративних настінних килимах.
Не менш відомим був антивоєнний плакат «Не для війни ростимо ми синів!» (1979). Він мав величезний попит і, за спогадами художниці, продавався навіть з-під прилавка. Клавдія Андріївна отримувала листи від людей, які запитували, де можна придбати цю роботу. Інші її плакати можна було побачити у шкільних підручниках, на поштових листівках, у вітринах магазинів, на фасадах будівель та вздовж автомагістралей.
Серед інших відомих творів художниці — «Здрастуй, рідна школо!» (1961), «Пам'ятаємо!» (1974), «Дружбою ми здружені, Батьківщино-мати» (1975), триптих «За свободу. За мир. За Батьківщину» (1977), «Жінки світу! Єднайтеся у боротьбі за мир!» (1985). За низку робіт вона отримувала нагороди республіканських конкурсів політичного плаката, а 1979 року була відзначена премією імені Василя Касіяна.
У радянські часи плакатисти працювали в умовах суворого державного контролю. Видавництва отримували списки рекомендованих тем, а кожна робота проходила кілька етапів погодження. Художники мали зображувати позитивних героїв, усміхнених трудівників, щасливих матерів і дітей. Однак Клавдія Кудряшова стверджувала, що її власний оптимізм не був удаваним. Вона згадувала, що післявоєнні роки, попри труднощі, сприймалися як час надій, а ідеям дружби народів вона щиро вірила. В інтерв'ю 24 Каналу 2011 року художниця зізнавалася, що сатира їй ніколи особливо не вдавалася — на відміну від чоловіка.
Робота плакатиста могла бути й надзвичайно прибутковою. Під час виставки 2011 року Клавдія Андріївна згадувала, що гонорари за окремі роботи становили 2,5–5 тисяч радянських рублів, а іноді сягали навіть 10 тисяч. Одного разу вона отримала за виконане замовлення стільки грошей, що їх принесли в невеликій валізці. За її словами, професія забезпечила родині матеріальний добробут, власний будинок і можливість займатися улюбленою справою.
Водночас художниця чудово володіла аквареллю. Окрім плакатів, створювала натюрморти й квіткові композиції, демонструючи тонке відчуття кольору та уважність до натури. Навіть у похилому віці продовжувала працювати: серед її пізніх акварелей — «Натюрморт із гладіолусами» (2000), «Бузок і конвалії» (2007) та «Айстри» (2009).
Мистецьку традицію родини продовжив онук Антон Кудряшов. Цікаво, що спочатку бабуся сумнівалася в його художніх здібностях: за спогадами матері Антона, хлопець почав малювати лише у дванадцять років, а коли вирішив вступати до художньої школи, Клавдія Андріївна не була впевнена, що йому це вдасться. Проте він успішно вступив і згодом став професійним художником.
У липні 2011 року в київській галереї «Мистець» відбулася велика виставка плакатів родини Кудряшових, що охопила шість десятиліть їхньої творчості. Разом із Клавдією Андріївною та її чоловіком свої роботи представив онук Антон. До виставки було підготовлено альбом «Плакат Кудряшових 1950-х — 2010-х років».
Клавдія Кудряшова належить до найпомітніших представниць української плакатної графіки другої половини XX століття. Її роботи, створені в межах радянської художньої системи, сьогодні становлять інтерес не лише як мистецькі твори, а й як свідчення естетичних і суспільних уявлень своєї епохи. Підтверджених відомостей про останні роки життя художниці та дату її смерті у доступних біографічних джерелах немає.





