Козюренко Юрій Олександрович
29 листівок у колекції · роки видання: 1959–1967 · Шукати серед них
Юрій Олександрович Козюренко (10 грудня 1930 — 27 січня 2008) — український художник-графік, карикатурист, ілюстратор, автор гумористичних і вітальних поштових листівок, шаржів та коміксів. Найбільшу популярність здобув як творець «Погодька» — персонажа, який понад півстоліття супроводжував прогнози погоди на сторінках газети «Вечірній Київ».
Народився в родині відомого художника-карикатуриста Олександра Григоровича Козюренка (1892–1959), заслуженого діяча мистецтв УРСР, головного художника сатиричного журналу «Перець». З дитинства Юрія оточували художники та журналісти, зокрема відомі карикатуристи, колеги його батька. Саме це середовище стало для нього першою художньою школою.
Спеціальної вищої художньої освіти Козюренко не здобув. За його спогадами, однією з причин стала відсутність військової кафедри в художньому інституті, через що навчання не давало відстрочки від призову. Натомість професійну майстерність він опановував під керівництвом батька та його колег із журналу «Перець».
У 1947–1950 роках працював художником-ретушером у газеті «Молодь України», де з'явилися його перші карикатури. Під час служби в Радянській армії продовжував займатися графікою, працюючи в редакції армійської газети.
Ще на початку творчого шляху Юрій почав друкуватися в журналі «Перець», де багато років працював його батько. Згодом художник згадував кумедний випадок, коли в одному номері журналу карикатура Олександра Козюренка була надрукована на першій сторінці, а його власна — на останній. Ця історія стала своєрідним символом продовження родинної традиції сатиричної графіки.
У 1955 році газета «Вечірній Київ» оголосила конкурс на найкращу ілюстрацію до прогнозу погоди. Переможцем став Юрій Козюренко, який запропонував образ кумедного хлопчика «Погодька». Від 5 травня 1955 року художник працював у редакції газети, з якою залишався пов'язаний до кінця життя.
«Погодько» швидко став одним із найвпізнаваніших персонажів київської преси. Щодня художник створював нову мініатюру, змінюючи зовнішність, одяг і поведінку героя відповідно до погоди та подій міського життя. За 53 роки він намалював понад 18 тисяч таких ілюстрацій. Попри необхідність постійно вигадувати нові сюжети, Козюренко не сприймав цю роботу як одноманітну рутину. Навіть через десятиліття вона залишалася для нього творчим завданням, що вимагало спостережливості, фантазії та почуття гумору.
У 2005 році, до 50-річчя роботи у «Вечірньому Києві», Юрія Козюренка нагородили Почесною грамотою Верховної Ради України.
Важливим самостійним напрямом творчості художника була поштова листівка. Особливо активно він працював у цій галузі наприкінці 1950-х — у 1960-х роках. Відомі видання цього періоду засвідчують різноманітність його листівкової графіки: від традиційних святкових привітань до гумористичних побутових сюжетів.
Юрій Козюренко співпрацював із Державним видавництвом образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, видавництвами «Мистецтво» та «Радянська Україна». Його листівки також виходили у видавничій продукції фабрики «Укррекламфільм», а окремі видання друкувалися на київських поліграфічних підприємствах, зокрема книжковій фабриці «Жовтень».
Тематика листівок Козюренка була досить широкою. Він створював новорічні привітання, листівки до 8 Березня та Першотравня, святкові запрошення, композиції до новосілля й гумористичні малюнки на сюжети повсякденного життя. Окреме місце посідали сюжети, пов'язані з відпочинком, рибальством та іншими звичними людськими захопленнями.
Для листівкової графіки художника характерні доброзичливий гумор, динамічні композиції, яскравий колорит і виразні персонажі. Козюренко майстерно використовував карикатурне перебільшення, передаючи характери, емоції та комічність ситуацій за допомогою кількох влучних деталей. Його малюнки були зрозумілими широкій аудиторії, але водночас зберігали індивідуальну авторську манеру.
Особливістю багатьох його листівок було поєднання традиційного привітального призначення з невеликою гумористичною історією. Замість суто декоративної композиції художник часто створював завершену сюжетну сценку, у якій важливу роль відігравали жести персонажів, міміка та несподівані побутові деталі. Такий підхід зближував його листівкову творчість із газетною карикатурою та коміксом.
Водночас святкові листівки Козюренка відображали характерні особливості української масової друкованої графіки середини XX століття. Художник працював із популярними календарними темами, пристосовуючи їх до невеликого формату поштової картки та вимог багатотиражного друку. Його роботи поєднували доступність образної мови з винахідливістю композиційних рішень.
Листівки Козюренка виходили значними накладами й були частиною повсякденної культури поштового спілкування. Зокрема, документально відоме видання 1962 року накладом 50 тисяч примірників. Масове поширення такої продукції дозволяло художникові звертатися до значно ширшої аудиторії, ніж читачі окремих газет і журналів.
Крім листівок, Юрій Козюренко створював численні шаржі, карикатури та комікси. Його малюнки друкувалися в українській періодиці, зокрема в журналі «Перець». Для газети «Независимость» він створював сюжетні комікси на теми сучасного життя, поєднуючи гумористичні ситуації з іронічними, а часом і сумними спостереженнями за людськими характерами та суспільством. Художник також ілюстрував книжки українських письменників-гумористів, серед яких Остап Вишня та Павло Глазовий.
Сучасники відзначали доброзичливий характер його гумору, спостережливість і здатність знаходити комічне у звичайних життєвих ситуаціях. Ці риси однаково проявлялися в газетних малюнках, книжкових ілюстраціях та поштових листівках, формуючи впізнаваний стиль художника.
Юрій Козюренко помер 27 січня 2008 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі, на ділянці № 8, поруч із батьком.
Творчість Юрія Козюренка посідає помітне місце в історії української гумористичної графіки другої половини XX століття. Його багаторічна робота у пресі принесла художникові широку популярність, а поштові листівки стали ще одним важливим виявом його таланту. Вони становлять інтерес для історії української філокартії як зразки масової вітальної та гумористичної графіки, у якій поєдналися традиції карикатури, побутова спостережливість і мистецтво лаконічного графічного оповідання.



