Гундобин Євген Миколайович
55 листівок у колекції · роки видання: 1953–2017 · Шукати серед них
Євген Миколайович Гундобін (22 грудня 1910, Оренбург — 14 травня 1975, Москва) - радянський художник-графік, ілюстратор, плакатист, автор численних поштових листівок, марок і конвертів. Його творчість стала одним із характерних явищ радянської поштової графіки середини XX століття, а загальний наклад виданих за його малюнками листівок перевищив 180 мільйонів примірників.
Євген Гундобін народився в Оренбурзі в родині вихідців зі старовинного муромського купецького роду. Його батько, Микола Олексійович Гундобін, працював бухгалтером у золотопромисловій компанії та мав неабиякий каліграфічний хист. За спогадами родини, він міг настільки дрібно писати пером, що вміщував цілу молитву на площі невеликої монети. Цілком можливо, що саме родинне середовище сприяло ранньому зацікавленню майбутнього художника графікою.
Малювати Євген почав ще в дитинстві. Навчався в загальноосвітній школі та паралельно опановував рисунок. Уже в одинадцятирічному віці створював ілюстрації до улюблених книжок, зокрема до роману Александра Дюма «Три мушкетери». Після закінчення школи 1927 року влаштувався старшим креслярем і художником-картографом до Оренбурзького окружного земельного управління. Невдовзі переміг у конкурсі місцевої газети «Оренбургская коммуна» та отримав запрошення працювати художником-карикатуристом і фоторепортером. Одночасно навчався у студії Асоціації художників революції, брав участь у виставках в Оренбурзі.
У 1931 році Гундобін переїхав до Москви, де вступив до художнього інституту імені Сурикова. Під час навчання працював ретушером в ілюстраційному відділі газети «Правда», виконував карикатури й оформлював матеріали для заводських видань. З 1936 року співпрацював із газетою «Известия», створюючи політичні плакати та карти воєнних подій у Європі. Наприкінці 1930-х років захопився мультиплікацією, закінчив спеціальні курси й у 1938–1939 роках працював на кіностудії «Союзмультфільм».
Після початку німецько-радянської війни 1941 року художника мобілізували до армії. Він пройшов підготовку військового радиста, а згодом курси молодших лейтенантів військ зв'язку та командував радіовзводом. Пізніше його перевели до редакції армійської газети «Во славу Родины» на Карельському фронті, де він працював художником і фотокореспондентом. Під час знімання бойових дій Гундобін дістав тяжке поранення осколком снаряда. Після лікування повернувся до військової преси, працював над випуском газети «В решающий бой». Разом із військами пройшов територіями Румунії, Угорщини, Австрії та Чехословаччини. Був нагороджений орденами Червоної Зірки й вітчизняної війни II ступеня, а також медалями. Демобілізувався 1946 року.
Повернувшись до Москви, Гундобін продовжив роботу в періодичній пресі. Його плакати до державних свят і пам'ятних дат друкувалися на першій шпальті газети «Вечерняя Москва». Він також співпрацював із виданнями «Правда», «Труд», «Московский комсомолец» та іншими. У 1950 році почав працювати в журналі «СССР на стройке», згодом перейменованому на «Советский Союз». Саме його варіант написання нової назви переміг у редакційному конкурсі. Художникові навіть запропонували очолити відділ оформлення журналу, проте він відмовився від адміністративної посади, віддаючи перевагу безпосередній творчій роботі.
Того ж 1950 року розпочався новий, найвідоміший етап його діяльності — співпраця з Дирекцією знаків поштової оплати Міністерства зв'язку СРСР. Першою поштовою маркою Гундобіна стала мініатюра, присвячена п'ятій річниці перемоги над нацистською Німеччиною. Надалі він створював марки на історичні, політичні, виробничі та космічні теми. Однією з найвідоміших стала марка 1957 року, присвячена запуску першого штучного супутника Землі, — одна з ранніх філателістичних пам'яток початку космічної ери.
Проте справжню всенародну популярність художникові принесли поштові листівки. Він створював малюнки до Нового року, 8 Березня, 1 Травня, Дня Перемоги, початку навчального року, новосілля, народження дитини та інших святкових і родинних подій. На його листівках з'являлися усміхнені діти, школярі, молоді сім'ї, військовослужбовці, зимові краєвиди та сцени повсякденного життя. Для цих робіт характерні реалістична манера, яскрава палітра, ретельно опрацьовані деталі й оптимістичний настрій, властивий офіційному мистецтву того часу.
Особливе місце у творчості Гундобіна посідали новорічні листівки. Одна з його композицій із Дідом Морозом і дітьми, що катаються на санчатах зі снігової гірки, вийшла накладом 15 мільйонів примірників. Листівки художника мали настільки великий попит, що нерідко ставали дефіцитом. Їхні зображення копіювали кустарні майстерні, виготовляючи чорно-білі та розфарбовані вручну репродукції, а іноді використовували й для оформлення побутових речей — коробок цукерок, пакувального паперу, шкатулок та календарів.
Деякі роботи Гундобіна відображали конкретні події суспільного життя. Так, листівка «На час раньше» була присвячена скороченню робочого дня в СРСР у другій половині 1950-х років. На ній зображено молоду родину, яка раніше звичайного забрала дитину з дитячого садка й разом повертається додому. Ця листівка вийшла порівняно невеликим накладом і нині становить особливий інтерес для колекціонерів.
Чимало сюжетів художник знаходив у власному житті. Його син Віталій Євгенович Гундобін, який народився 1939 року, згадував, що батько часто використовував домашні спостереження як основу для майбутніх листівок. Одного разу він виготовив для новорічної ялинки гірлянду з різнокольорових паперових прапорців, і ця сцена згодом перетворилася на малюнок із хлопчиком, який тримає святкову прикрасу. Інша листівка, «Еще пятерка!», з'явилася після того, як син приміряв нову шкільну форму. А напередодні його призову до армії художник створив композицію із солдатом на варті.
За спогадами сина, Гундобін був життєрадісною людиною з тонким почуттям гумору, любив карикатури, дружні шаржі й незвичайні домашні витівки. На Великдень він власноруч розписував яйця, перетворюючи їх на кумедні персонажі. Водночас до професійної роботи ставився надзвичайно вимогливо: міг відкласти майже завершений малюнок і почати все спочатку, якщо його не задовольняло колірне рішення.
Працював художник у доволі скромних умовах — у невеликій кімнаті комунальної квартири. Для створення складних багатофігурних композицій іноді використовував фотографії, які розфарбовував аніліновими фарбами. Власного аерографа не мав, тому окремі ефекти доводилося відтворювати вручну. Попри це його роботи вирізнялися високою технічною майстерністю.
Гундобін підтримував професійні стосунки з іншими художниками поштової графіки, зокрема з Василем Зав'яловим та Володимиром Климашиним. Окрім листівок і марок, він оформлював художні конверти, обкладинки альбомів для філателістичних колекцій, журнали та рекламні плакати. Водночас, за свідченням сина, живописом ніколи не займався, залишаючись відданим графіці.
Останні роки життя художника були затьмарені особистою трагедією. У 1970 році він утратив дуже близьку людину, після чого переживав тривалу творчу кризу. Хоча Гундобін продовжував працювати, колишнє захоплення творчістю поступово згасало. 14 травня 1975 року він раптово помер від серцевої недостатності у віці 64 років.
Євген Гундобін залишив значну спадщину поштової та друкованої графіки. Його листівки, марки й конверти сьогодні є предметом колекціонування та водночас своєрідними документами повсякденного життя й візуальної культури радянської доби.


